До списку блогу

Що таке джентрифікація? Та чи працює вона в Україні?

20 вересня 2021

Одна мрія, п’ять років, десятки мільйонів євро: скільки коштує нове життя для старого депресивного району 

Джентрифікація (більше знайома нам як «ревіталізація») – настільки добре знаний у світі процес, що мало не кожен з нас із його результатами вже так чи інакше стикався. Приміром, у Парижі, гуляючи кварталом Маре, ви навряд чи замислитесь, що район було повністю джентрифіковано.  Це зараз він – барвистий осередок богемного життя світової столиці кохання й круасанів. А після війни це був депресивний район, населений безхатьками, людьми невисокого доходу і такого ж рівня культури й санітарії.

Або всесвітньовідомий Ноттінг-Гілл у Лондоні (і не в останню чергу завдяки посмішці Джулії Робертс). Після Другої Світової, знищений бомбардуваннями, він був нашвидкуруч забудований таким неякісним житлом, що оселитися в ньому згодилися хіба найбідніші, найменш асимільовані мешканці – емігранти. Вони ж потім і зробили його ареною для міжетнічних бандитських боїв. Перетворити Ноттінг-Гілл на один із найбажаніших для проживання районів вдалося «малою кров’ю»: знісши старі халупи, звівши новобудови за єдиним архітектурним планом і зберігши тамтешнє етнічне різноманіття, завдяки якому він усе ще залишається одним із must visit у Лондоні.

В Україні ж прикладів такої масштабної, вже реалізованої  джентрифікації поки що немає. Однак це не означає, що немає інтересу до таких проєктів. Якраз навпаки: розуміючи переваги, що їх принесе ревіталізація депресивних районів для всього міста (покращення житлового фонду, плавне «перетікання» на ці території платоспроможного кластеру резидентів та підприємців, а відтак – і відтік маргінезу, тут же – активний розвиток місцевих бізнесів та інфраструктури), девелопери дедалі частіше розглядають можливість «вкластися» у джентрифікацію, щоби «вдихнути нове життя» в промзони, міські пустки, непривабливі міські околиці. Чому не завжди виходить – окрема історія кожного забудовника. Поговорімо про нашу історію – історію ревіталізації району Підзамче у Львові.

Для жодного лвів’янина не секрет, що Підзамче – хоч і район Львова, але не зовсім. І власне підзамчани, і львів’яни не вважають його тією самою «невід’ємною часткою» міста Лева – то інший Львів, доволі своєрідний, якого не видно на поверхні. Це пояснюється історією району – дільниці, як ми кажемо: здавна майстерні, робітні, підприємства, фабрики, млини – це не просто були окремі точки на Підзамчі, це те, з чого складалося Підзамче. Центральний Львів витісняв на Підзамче все, що йому в собі не подобалось: різні етнічні групи, які не вписувались в образ польського Львова, брудне непоказне виробництво як от забій худоби, вичинка шкур чи міські очисні машини. Тут знаходили притулок бідняки. Навіть проституцію на початку ХХ ст. хотіли офіційно «вигнати» на Підзамче.

Із Підзамчем пов’язане й батярство – легендарна місцева субкультура дрібних злочинців і розбишак. «Підзамкові» батяри вирізнялися строкатою багатоетнічною культурою, яку рівноцінно творили і євреї, і українці, і поляки. Головне – людина повинна була мати добре почуття гумору та дотримуватись певних правил. Це власне й робило батяра батярем. Ця субкультура проіснувала аж до закінчення Другої світової війни, а окремих її представників, що відмовились залишити місто після приєднання до СРСР, можна було зустріти на вулицях та у кнайпах ще в 70-х рр. ХХ ст.

Далі – здебільшого, вже за радянських часів – Підзамчем продовжувала швидко ширитись промзона: заводи і фабрики оточували житлові квартали так щільно, що подеколи піднімати впалу з вікна річ доводилося, пройшовши крізь прохідну розташованого поруч заводу, –  одразу під вікном вже була його територія.

І вся ця потужна виробнича інфраструктура – з її шумами, ароматами паленого шоколаду й кави «Галка», смородом з миловарні, – почала поступово занепадати за часів незалежності України. Так само занепадала підзамкова інфраструктура, комерційна діяльність та соціальне життя…

Корпорація Нерухомості РІЕЛ «зайшла» на Підзамче 2020 року з дуже амбітним проєктом: створити «новий центр старого міста» на дільниці, з якої повільно витікало життя.

Перед нами ширилася величезна зона, заповнена малоповерховими будинками старої забудови, руїнами колишніх виробничих цехів, стінами сучасних місцевих виробництв, стихійною торгівлею, волоцюгами й історичними пам’ятками, які неодмінно потрібно зберегти. І все це існувало практично за відсутності доріг: вони просто були зруйновані часом.

Тож нашою основною задачею – ймовірно, найбільш зухвалою на той час –  стала не лише ревіталізація депресивного Підзамча, не лише гармонійна інтеграція історичних, архітектурних принад дільниці в дизайн комплексу «Містечка Підзамче» з його ультрасучасною технологічною архітектурою, а й початок реалізації проєкту в умовах, коли навіть підігнати бетономішалку на об’єкт було справжнім квестом.

А ми, тим часом, запланували звести тут практично місто майбутнього – масштабний, високотехнологічний житловий комплекс «Містечко Підзамче», територія якого стала б «новим центром старого міста». Ми спроєктували не лише «будинки як з картинки» за останніми трендами житлобудівництва – з озелененими лаунж-зонами на даху, ультрасучасною інфраструктурою (від зарядних станцій для електромобілів до модних нині коворкінгів, спортивних і ретріт-зон), з можливостями для бізнесу. Тут буде все необхідне для повноцінного життя кожного члена родини – школи, дитсадки, магазини, офіси. Ми вкладаємо великі гроші, щоб ця інфраструктура була якісною та сучасною. Ми запланували створити тут новий центр для життя, бізнесу і відпочинку.

Містом навіть запланована канатна дорога, що з’єднуватиме Підзамче із Старим Львовом. Інвесторові, з яким ведуться зараз перемовини, це коштуватиме близько десятка мільйонів євро.

Декілька років тому місто вже вклало близько 170 млн гривень на реконструкцію вулиці Промислової. А зараз приблизно стільки ж на відбудову вулиці Богдана Хмельницького.

Мільйони євро буде витрачено на реновацію однієї з головних пам’яток Підзамче – Фабрики повидла, будівлі якої кілька років тому викупив австрійський інвестор.

На реалізацію нашої мрії про «Містечко Підзамче» – житловий, комерційний, розважальний та культурний комплекс, який практично й вдихне нове життя в цю місцину, зробивши її центром притягнення успішних, енергійних, цілеспрямованих, сучасних людей, місцем для життя, вело- чи піших прогулянок, спорту, відпочинку –  знадобиться іще п’ять років і десятки мільйонів євро: у 2025 році ми очікуємо, що територію новітнього, яскравого, високотехнологічного «Містечка Підзамче» покине наш останній будівельник. На той час там має бути зведено понад 100 000 кв м квартир саме з такими плануваннями, аби там хотілося побувати якнайдовше; близько 30 000 кв м під бізнес – ми розраховуємо, що він відкриє «друге дихання» в розвиткові Підзамча; близько 9 га експлуатованих прибудинкових територій – від вело- та автопарковок (лише на них закладено понад вісім тисяч кв м) до ретріт-зон; низку артоб’єктів, серед яких – і частково інтерактивний проєкт, створений у співпраці з командою провідних експертів з історії та технологій, який ми називаємо «шоурум Підзамча»: це – той інструмент, завдяки якому кожного нашого відвідувача від самого входу почне поглинати історія Підзамча, аж доки вони не зануряться в неї настільки, аби вийти із «вау»-враженнями.

Але на цьому відновлення життя в Підзамче не зупиниться: уже зараз в нашому офісі проєктується новий об’єкт, який стане наступним етапом процесу джентрифікації дільниці. Він також потребуватиме величезних вкладень і матиме схожу концепцію: вдихати нове життя,  позбавляючись зайвого + зберігати те, що має значення + гармонійно інтегруватися в сучасність.  

Однак, поки що це явище – комплексна зміна міського середовища – існує в Україні радше на рівні суспільних ініціатив, аніж на державному. При тому, що часто саме з ревіталізованих районів та мікрорайонів починається джентрифікація цілих міських середовищ, їхній економічний розвиток, а відтак – і привабливість як для постійного проживання, так і для ведення бізнесу чи відвідування з туристичною метою. Чи то на жаль, чи то на щастя в Україні немає браку занепалих територій та окремих об’єктів, що можуть стати вдалим «полігоном» для застосування таких зусиль суспільства й приватних компаній.  

Водночас поки що в цьому ланцюгу охочих вдихнути нове життя в занедбані осередки українських міст гостро бракує найважливішої ланки – державних посадовців: саме їхня підтримка – як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні – могла б значно прискорити процеси джентрифікації в Україні. 

Передзвонимо, проконсультуємо, підберемо найкращі варіанти
Номер телефону *
Дякуємо за Вашу заявку! Ми зв'яжемось з вами найближчим часом.